Кельменці

    Не один раз зустрічали ми його на сторінках „Рідного слова” з ліричними віршами чи гуморесками (розповідями діда Панаса), а чи з „Кельменецькими коломийками”, під якими були прізвище та ім’я автора – Юрій Качан. Цікавість завжди притаманна допитливим і ревним шанувальникам слова: „А який це Юрій Качан?” У Кельменцях та районі добре знають Георгія Васильовича Качана. А це він і є автором згаданих літературних творів. Де б він не працював, де б не був, його, філолога за фахом, не покидали потяг і любов до рідної літератури, до землі, де народився, до батьків, які виховали. А звідси – прагнення самому творити. І він пише. Давно, ще зі студентських років.
    Зустрічі і розмови з такими ж, як і він, студентами-філологами Степаном Будним (передчано померлим поетом), Анатолієм Добрянським, Анатолієм Литвинчуком та багатьма іншими тоді молодими сподвижцями літературного розвою запали в душу Георгієві Васильовичу на все життя. Тому й не випускає пера з рук, бо вважає своїм обов’язком стояти не тільки на сторожі безпеки України, а й на сторожі слова.

МОЇ СВЯТИНІ

ТЕБЕ НЕ МИСЛЮ, УКРАЇНО,
БЕЗ ЦЬОГО ІМЕНІ В ЖИТТІ.
ТИ З НИМ ЗЛИЛАСЯ ВОЄДИНО.
ДЛЯ МЕНЕ ДВОЄ ВИ СВЯТІ.

І НЕ ЗБАГНЕ БАЙДУЖИЙ ЦЬОГО,
ЛУКАВИЙ СЕРЦЕМ НЕ ЗБАГНЕ.
ЩО ТИ Б НЕ ВИЖИЛА БЕЗ НЬОГО,
БО ТИ З НИМ ЗАВЖДИ ЗА ОДНЕ.

І ХАЙ Я ЗНОВ СВОЇМ РЕФРЕНОМ,-
ТОБІ ЛИШ З НИМ ІТИ В МАЙБУТЬ.
О УКРАЇНО, РІДНА НЕНЕ,
З ШЕВЧЕНКОМ БУДЬ, ОДВІЧНО БУДЬ!


УКЛІН ТОБІ, МОВО

УКЛІН ДОЗЕМНИЙ ТОБІ, МОВО,
МОЯ УКРАЇНСЬКА СВЯТА,
ЗА ТЕ, ЩО СЛОВА ВЕСЕЛКОВІ
ВПЛІТАЄШ В НЕЛОЖНІ УСТА.

ЯК ТРЕБА, ТО Й ГОСТРІ, МОВ БРИТВА,
БО З НЕДРУГОМ ЯК ГОВОРИТЬ.
О МОВО МОЯ, ТИ МОЛИТВА
ДОПОКИ ЖИВЕМ – ТОБІ ЖИТЬ.

У ЦЬОМУ Я ПЕВЕН ДО СКОНУ,
ТИ ВІЧНА, ЯК ДУХ КОЗАКІВ.
ДЕРЖАВНА ВІД СЯНУ ДО ДОНУ
НАВІКИ! НАВІКИ-ВІКІВ!

ДУМА ПРО КОРЧМАРЯ КЕЛЬМАНА

Наче дивні струни,
Сивина віків
Зберегла нам думи
Та й про корчмарів,
Що свій гонор мали,
Пиво полюбляли
І було їм мало
Для розваг корчмів.
- Не журіться, хлопці,
тут біди нема.
Є ще пиво в бочці
І ще не зима.
Час не гайте даром,
Їдьте в Крим з товаром,
Поки повернетесь –
Буде ще корчма.
Так своїм звитяжцям
Кельман наказав.
Хоч як було важко –
Корчму збудував.
Повернулись хлопці –
Пиво свіже в бочці.
А вже біля неї хутір виростав.
І його назвали
В пам’ять корчмаря.
Кельменці постали,
Мов ясна зоря.
Многа літ від роду
Нашому народу.
І про нього слава
Лине за моря.

ВІРЮ

Вже це було: і розпач, і зневіра,
Хтось низько падав на коліна знов.
А я у тебе, Україно, вірив,
І ще раз вперто на Майдан ішов.

Бо хто від мами може відцуратись,
І що за тебе в світі є миліш?
Та знай, якщо впаду, так може статись,
За правду на Майдан піде мій вірш.