




| А моє місто невеличке, Привітне і негомінке, Немов закохане обличчя, Завжди усміхнене таке. | Тут завжди з кимось по дорозі, І бесіді нема кінця, І усмішки дарують друзі, Що їм напрочуд до лиця. |
| Тут кожен ранок добрий справді, Бо восени чи навесні Добра вам побажати раді Дорослі, літні і малі. | Тут майже всі знайомі очі, І голос впізнаю усіх... Міняти ні на що не хочу Я рідних Кельменців своїх. |
| Хтось тут зупинить на "півслова", Хтось пожартує на ходу. І на душі тепліше знову, Хоч щось було не до ладу. | Ірина Сухарєва |
| Григорій (Юрій) Васильович Качан |
|
|
|
![]() Не один раз зустрічали ми його на сторінках „Рідного слова” з ліричними віршами чи гуморесками (розповідями діда Панаса), а чи з „Кельменецькими коломийками”, під якими були прізвище та ім’я автора – Юрій Качан. Цікавість завжди притаманна допитливим і ревним шанувальникам слова: „А який це Юрій Качан?” У Кельменцях та районі добре знають Георгія Васильовича Качана. А це він і є автором згаданих літературних творів. Де б він не працював, де б не був, його, філолога за фахом, не покидали потяг і любов до рідної літератури, до землі, де народився, до батьків, які виховали. А звідси – прагнення самому творити. І він пише. Давно, ще зі студентських років. Зустрічі і розмови з такими ж, як і він, студентами-філологами Степаном Будним (передчано померлим поетом), Анатолієм Добрянським, Анатолієм Литвинчуком та багатьма іншими тоді молодими сподвижцями літературного розвою запали в душу Георгієві Васильовичу на все життя. Тому й не випускає пера з рук, бо вважає своїм обов’язком стояти не тільки на сторожі безпеки України, а й на сторожі слова. МОЇ СВЯТИНІ ТЕБЕ НЕ МИСЛЮ, УКРАЇНО, БЕЗ ЦЬОГО ІМЕНІ В ЖИТТІ. ТИ З НИМ ЗЛИЛАСЯ ВОЄДИНО. ДЛЯ МЕНЕ ДВОЄ ВИ СВЯТІ. І НЕ ЗБАГНЕ БАЙДУЖИЙ ЦЬОГО, ЛУКАВИЙ СЕРЦЕМ НЕ ЗБАГНЕ. ЩО ТИ Б НЕ ВИЖИЛА БЕЗ НЬОГО, БО ТИ З НИМ ЗАВЖДИ ЗА ОДНЕ. І ХАЙ Я ЗНОВ СВОЇМ РЕФРЕНОМ,- ТОБІ ЛИШ З НИМ ІТИ В МАЙБУТЬ. О УКРАЇНО, РІДНА НЕНЕ, З ШЕВЧЕНКОМ БУДЬ, ОДВІЧНО БУДЬ! УКЛІН ТОБІ, МОВО УКЛІН ДОЗЕМНИЙ ТОБІ, МОВО, МОЯ УКРАЇНСЬКА СВЯТА, ЗА ТЕ, ЩО СЛОВА ВЕСЕЛКОВІ ВПЛІТАЄШ В НЕЛОЖНІ УСТА. ЯК ТРЕБА, ТО Й ГОСТРІ, МОВ БРИТВА, БО З НЕДРУГОМ ЯК ГОВОРИТЬ. О МОВО МОЯ, ТИ МОЛИТВА ДОПОКИ ЖИВЕМ – ТОБІ ЖИТЬ. У ЦЬОМУ Я ПЕВЕН ДО СКОНУ, ТИ ВІЧНА, ЯК ДУХ КОЗАКІВ. ДЕРЖАВНА ВІД СЯНУ ДО ДОНУ НАВІКИ! НАВІКИ-ВІКІВ! ДУМА ПРО КОРЧМАРЯ КЕЛЬМАНА Наче дивні струни, Сивина віків Зберегла нам думи Та й про корчмарів, Що свій гонор мали, Пиво полюбляли І було їм мало Для розваг корчмів. - Не журіться, хлопці, тут біди нема. Є ще пиво в бочці І ще не зима. Час не гайте даром, Їдьте в Крим з товаром, Поки повернетесь – Буде ще корчма. Так своїм звитяжцям Кельман наказав. Хоч як було важко – Корчму збудував. Повернулись хлопці – Пиво свіже в бочці. А вже біля неї хутір виростав. І його назвали В пам’ять корчмаря. Кельменці постали, Мов ясна зоря. Многа літ від роду Нашому народу. І про нього слава Лине за моря. ВІРЮ Вже це було: і розпач, і зневіра, Хтось низько падав на коліна знов. А я у тебе, Україно, вірив, І ще раз вперто на Майдан ішов. Бо хто від мами може відцуратись, І що за тебе в світі є миліш? Та знай, якщо впаду, так може статись, За правду на Майдан піде мій вірш. |